Iндекс Бiографiя Дiскографiя Офiцiйнi релiзи Лесь Подерв'янський almost official site - bonus -aut
Елiзабет сидiла бiля вiкна та читала сексуяльний роман, Раптом дверi вiдчинились i на порозi з'явився граф. Елiзабет зойкнула i, знепритомнiвши, впала на пiдлогу. Граф пiдiйшов до не╣ i згвалтував непритомне тiло дiвчини.
На ранок, коли Елiзабет прийшла до тями, поко╣вка Елен принесла ╣й листа. Лист був вiд графа.
"Елiзабет, мила! Вчора я програв все своЁ багатство i напився як порося. Я прийшов до Вас за втiшенням, але, побачивши, що Ви безпораднi i до того ж, так необережно, коли падали, загорнули сукню, я, знемагаючи вiд пристрасти, взяв Вас силою. Кохаю Вас несамовито. Я вирiшив закiнчити життя самогубством i не шукайте мого тiла. Ц╣лую Вас. Граф."
Елiзабет не встигла дочитати листа. Раптом дверi вiдчинились i на порозi з'явився граф. Вiн був п'яний, очi його палали. Елiзабет зойкнула i, знепритомнiвши, впала на пiдлогу. Граф пiдiйшов до не╣" i згвалтував непритомне тiло дiвчини.
На ранок, коли Елiзабет прийшла до тями, поко╣вка Елен знову принесла ╣й вiд графа листа...
/О. де Бальзак/
Молодий дворянин Бертольдо Пупiнацiо, котрий при╣хав в Сорбону для здобуття освiти, був людиною стримано╣ вдачi та м'якого характеру. Саме тому вiн не наштрикнув на довгу рапiру (подарунок батька, релiквiя роду Пупiнацiо) якогось невмиваного босяка, що наступив йому на довгий плащ, а тiльки лiниво дав в морду, грубо вилаяв i вiдiслав до дiдька.
Дворянин Бертольдо збирався продовжити свiй шлях, коли у вiкнi сусiднього будинку вiн побачив лице прекрасно╣ дами, котро╣ ранiше нiколи не бачив. Дама була така чарiвна, що Бертольдо, збудливий, як i всi iталiйцi, раптом вiдчув незручнiсть i тiсноту десь у паху, що означало, що вiн вирiшив заволодiти цiЁю дамою невiдкладно. Вiн пiдiйшов до окованих залiзом дверей i загупав в них ефесом рапiри. Дверi вiдчинив озброЁний алебардою здоровило i, побачивши Бертольдо, спробував ╣╣ зачинити, але було пiзно. Закоханий, смикнувши дверi, увiрвався до коридору i ударом ноги розбив здоровиловi яйця. На зойки нещасного збiглися всi мешканцi будинку. Слуги, витягнувши кинжали та шпаги, кинулися на незваного гостя. Бертольдо був мистецьким фехтувальником. Зробивши пiрует, вiн спритним туше поклав одного. Потiм, вискочивши на вiкно, зiрвав з нього штору i кинув ╣╣ на неприятелiв. От вiн уже на сходах. Швидким рухом робить флеш i його рапiра застряЁ в апендицитi одного iз слуг. Весь у кровi, вiн вламуЁться до спальнi i зачиняЁ дверi на засув. На широкому лiжку лежить його дама з якимось лисим дiдком. Скидаючи на пiдлогу дiдка та розщiпнувши одночасно штани, вiн, не знявши чобiт i плаща, кидаЁться на даму i затикаЁ ╣й рота пристрастним поцiлунком...
На ранок його вiдвезли до буцегарнi за згвалтування еспансько╣ королеви та образу короля, що робив по╣здку iнкогнiто по кра╣нi.
/М. де Сервантес/
Ганна Олексi╣вна вийшла на балькон i, трохи пiдвиваючи, почала кликати:
- Мотре! Мотре! Да де ж ти - i вона крiзь зуби вилаялася матюками, - Мотре!
На ╣╣ волання не вiдiзвалася жодна жива душа. Хiба що п'яний Телевiзоров засмикався в кропивi, але скоро заспоко╣вся i заснув праведним сном.
Тодi Ганна Олексi╣вна сiла на канапу i вiддалася солодким мрiям. В ╣╣ уявi виникли пальмовi лiси, де вона з князем Кобилкiним мчить крiзь пальми на скажених мустангах. А позаду, стрiляючи з рушницi в повiтря, борспаючись в смердючому багнi i жалiючись на життя, женеться за ними ╣╣ чоловiк - ненависний Телевiзоров: - Ганю! Господи, повернися! Ганю! Не вiр Кобилкiну! Вiн картяр та гульвiса! Я тебе ко... - його засмоктуЁ болото.
╢╣ мрii були обiрванi дзенькотом розбитого скла. На пiдвiконнi стояв князь Кобилкiн. Вiн був у черкесцi з чорним башликом та кинжалом за поясом. Ганна Олексi╣вна тихенько зойкнула i нiби знепритомнiла. Вона вiдчула горячi уста князя, котрий, стоячи на колiнах, припав до ╣╣ руки.
-Ганно, я ╣ду нинi на Кавказ. Що менi робити, я кохаю вас. Але я не можу не ╣хати. Гайда зi мною! Кавказ, Машук, Казбек i ми удвох...
-А как жЁ бЁдний ТЁлЁвiзоров? Адже всiм, шо в мене Ёсть, я йому об'язана!
-Вам жаль його, Ганно! Але ви його не кохаЁте! ЧуЁте, ви не кохаЁте вашого чоловiка! - кричав князь, бризкаючись слиною.
-Мовчiть, князю! - i Ганна Олексi╣вна знову нiби знепритомнiла.
Та князь був настирливою людиною. Вiн почав плескати бiдну жiнку по щоках, аж поки вона нiби прийшла до тями.
-Ну шо ви хочете, князю! Возьмiть мене, нате! Але не везiть з собою.
Хвилини зо двi князь мiркував над ╣╣ словами. Потiм встав i рiшуче попрямував до дверей.
-Вiн мене покидаЁ, Боже мiй, назавжди! - подумала Ганна Олексi╣вна.
Та князь не покинув i╣. Вiн зачинив дверi на засув i зробив те, про що думала Ганна Олексi╣вна. Горiла свiчка, але був день i нiхто цього не побачив. Потiм вiн встав, поправив кинжал i чорний башлик, i, промовивши з поклоном "я вам напишу", пiшов геть з думкою про те, що ще встигне за╣хати до ╡лисавети Аристархiвни.
Як тiльки дверi за Кобилкiним зачинилися, по кiмнатi рознiсся рик поранено╣ левицi. Мабуть, Ганна Олексi╣вна кохала князя, або ж просто до торкнулася до розпечено╣ праски, що стояла на пiдвiконнi. З втомленим виглядом Ганна Олексi╣вна вийшла на двiр i поставила пiд вiкнами мiцний кiл.
Телевiзорова розбудили крики та скиглення, що чулися з двору. Вiн засмикався, почухався i одна думка раптово зiгнала з нього хмiль та сон. "Щось з Ганею", -подумав вiн i кинувся у двiр крiзь коноплянi та кропивнi джунглi.
Посеред двору голосила Мотря, поруч сидiв вiзник Федiр та тихо плакав. Бiля будинку стояв мiцний кiл, а на копицi сiна сидiла Ганна Олексi╣вна з понурим виглядом.
-Боже мiй, Ганю! - Телевiзоров обняв жiнку - я думав, що з тобою щось сталося - сказав вiн зi слiзьми на очах i знову почав потихеньку п'янiти.
-Сашенька, родной мой! Я не знала! ЧесноЁ слово, ТЁлЁвiзоров, я не знала, што Мотря з Федором у копицi! Я хотiла на мiцний кiл, а гепнулась на них. Сашенька, я зламала Федоровi... -вона завстидалася, не знаючи, що казати.
Проте, Телевiзоров був зовсiм п'яний i йшову кропиву.
Мотря плакала. А Федiр понуро дивився на те, що ранiше було частиною його тiла. Потiм вiн вiдкинув це як непотрiб, сумно зiтхнув та пiшов запрягати коней. Господиня ╣хала на фуршет до графа Данилова, котрий скоро по╣де на Кавказ також.
/Л. Толстой/
Iндекс Бiографiя Дiскографiя Офiцiйнi релiзи