Лесь Подерв'янський almost official site - lespro - b

Лесь Подерв'янський: <Та який же ГамлЁт укра╣нець?>


Бесiду вела Леся ГАНЖА, <День>


<Пишучи п'Ёси, я збагнув, мабуть, найголовнiшу творчу закономiрнiсть: найбiльш вдалими виходять тi речi, якi пишеш не для когось, а просто тому, що це тобi цiкаво. Мо╣ п'Ёси позбавленi будь-яко╣ кон'юнктурностi>

<НЁ, бiльш не буду пити я. Хоч, правда, яка розумная цьому альтернатiва?> - з цих слiв починаються ранки. А далi - протягом дня - з нещадною впертiстю постають i всi iншi <гамлЁтiвськi> запитання. I якось непомiтно Лесь Подерв'янський стаЁ одним iз найбiльш цитованих авторiв. Вiн народився 1952 року. Киянин. Дiд - художник, батько - художник, Лесь - теж художник. У нього було п'ять персональних виставок, працював у театрах (1993 року нагороджений <Ки╣вською пектораллю> за сценографiю спектаклю <Оргiя> (ТЮГ), його роботи зберiгаються у Нацiональному художньому музе╣ та багатьох iнших громадських i приватних колекцiях.

Останнi пiвроку вiн жив i працював у Швецi╣. Кореспондент <Дня> попросила Леся Сергiйовича дати нестандартну вiдповiдь на стандартне запитання <Як справи?>, тобто, справдi розповiсти про сво╣ справи - недалекого минулого й незабарного майбутнього.

- У Швецi╣ пiдготував виставку, що маЁ вiдкритися в жовтнi у галере╣ <Мокка> у Геттеборзi. Це суто шведський цикл картин, бо менi цiкаво було почати там усе з нуля й подивитися, чого я можу досягти. Тут зараз роблю картину, яка називатиметься <Старий брехун>, а бiльше я про не╣ нiчого розповiсти не можу, бо картина - це те, що можна сказати тiльки пензлем.

Взагалi, я дуже камерна людина, живу спокiйно; як правило, працюю не на замовлення, а просто тихо роблю те, що менi хочеться. Планiв не будую, i про наступну картину починаю думати, закiнчивши попередню. Звичайно, на Заходi, де у художника все розписано на роки вперед, це була б для мене розкiш.

Щодо нових п'Ёс, щойно почав писати одну бридоту. Та про не╣ поки годi казати, бо це ще навiть i не зародок, а тiльки зав'язь.

Зараз ведуться переговори стосовно телефiльму за мо╣м сценарiЁм. Розпочалася ця iсторiя десь рокiв зо три, коли до мене при╣хав один укра╣нець iз Польщi й замовив менi сценарiй повнометражного фiльму для польського телебачення: казку на сучасному укра╣нському матерiалi. Я написав, йому сподобалося, й вiн по╣хав до Варшави, де раптово помер. Я вже поставив хрест на цьому проектi, та недавно одержав листа з польського ТБ. Тож поки справа на стадi╣ переговорiв.

Казка називаЁться <Кривенька качечка>. Дiя вiдбуваЁться на полтавському хуторi, де живуть дiд i баба, якi комплексують iз того, що вони бездiтнi, а тому в них повно тварин i до того ж абсолютно рiзних: броненосцi по подвiр'ю бiгають, удав живе, якого вони годують, як свиню, тощо. А поруч iз ними живуть куркулi. У них Ё син, але дебiл. До того ж батьки дуже хочуть, аби синок вступив до Суворовського училища. Дiд i баба дуже люблять дiтей, тому в них на городi живуть молодi наркомани, а старенькi ╣м мак носять. Звiдкiлясь дiд приносить качечку, з не╣ вилуплюЁться дiвчина - все, як у казцi. Та раптом щось клацаЁ у часi й дiя переноситься у ХVII столiття, а там усi мрi╣ збуваються: синок-дебiл вступаЁ до Суворовського училища - вiн козачий сотник, закохуЁться у дiвчину-качечку. Однак це казка з жахливим кiнцем: усе переноситься назад, у наш час, де нiчого немаЁ. Качечка вiдлiтаЁ. I тiльки жлоби на мотоциклах ганяють.

- Якби була можливiсть вибирати режисера свiтового рiвня, до кого б ви звернулися?

- До Тарантiно. У мене з ним багато в чому однакове мислення. Я його так розумiю, наче це мiй брат. Часто, дивлячись його фiльми, думаю: от i я б так робив. Iще, можливо, запропонував би Родрiгесу, з ним теж вiдчуваю таку-собi творчу спорiдненiсть. Його новела з фiльму <Чотири кiмнати> - про дiтей, полишених у готелi, якi знайшли пiд лiжком труп - то Ё чисто мiй сюжет.

Менi важко уявити, як поляки цей фiльм знiматимуть. На моЁ переконання, його нiде, крiм Укра╣ни, знiмати неможливо. I я буду лобiювати, щоб зйомки вiдбувалися тут, iз укра╣нськими акторами. Я знаю таке мiсце на Полтавщинi, де це кiно можна знiмати, не вибудовуючи нiяких декорацiй.

Це не Ёдиний мiй кiнопроект. Колись менi запропонували зробити сценарiй <бразильсько-мексиканського> серiалу про Укра╣ну для московського ТБ. Я написав пiлот, вiддав його - на цьому дiло стало. Там я використав такий собi родрiгесiвський хiд. Спочатку все вiдбуваЁться, як i годиться в мильнiй оперi: Ё певна кiлькiсть хлопцiв i певна кiлькiсть дiвчат, скiлькiсь-там людей похилого вiку, i через 800 серiй ╣х усiх потрiбно переженити. Проте я придумав, що все йде нормально десь серiй 50, а потiм починаЁ ко╣тися усiлякий маразм iз мавками, чаклунами та всiма iншими хохляцькими наворотами. А ще в мене Ё задум зробити нацiонально-патрiотичний фiльм, який би крутили у вiйськових частинах по суботах та недiлях. Це дуже просто - треба утнути <Чудову сiмку> на козацькому матерiалi, бо Укра╣на XVII столiття - це ж, по сутi, дикий Захiд, ба навiть крутiше. Уся кра╣на була переповнена бандитами найрiзноманiтнiших нацiй, а татари - це ж тi самi мексиканцi. Були б грошi - я б iще й не таке вигадав. Кiно мене зараз надзвичайно цiкавить. До того ж, робити кiно - це неповторний творчий кайф.

- Як ви реагуЁте, коли чуЁте, що цитують вашi твори?

- Я не марнославний, тож реагую нормально. Хоча популярнiсть мо╣х п'Ёс для мене Ё загадкою, адже я не доклав до цього жодних зусиль. Власне, пишучи п'Ёси, я збагнув, мабуть, найголовнiшу творчу закономiрнiсть: найбiльш вдалими виходять тi речi, якi пишеш не для когось, а просто тому, що це тобi цiкаво. Мо╣ п'Ёси позбавленi будь-яко╣ кон'юнктурностi. Мабуть, я несвiдомо зачепив якiсь акупунктурнi точки масово╣ свiдомостi, хоча й робив це без жодно╣ певно╣ мети.

МоЁ писання почалося в армi╣. Усе, що там вiдбувалося, здавалося менi надзвичайно цiкавим. I я звiдти писав дуже гарнi листи сво╣м друзям, а вони менi вiдповiдали. Самi по собi листи переросли у п'Ёси, а при╣хавши на дЁмбЁль, я вже не мiг зупинитися. До речi, я пишу, як Бог на душу покладе: з'явилася iдея - сiв i записав, i рiдко потiм переписую. Так що в цьому сенсi я абсолютно не Флобер.

- Чому саме ваш <ГамлЁт> здобув таку популярнiсть?

- Можливо, тому що п'Ёса вiршована, до того ж компактна. А потiм - вона ж майже попсова. В основi Шекспiрово╣ драми - достославний <едiпiв комплекс>. Тож я максимально спростив схему, щоб стало зовсiм за Фрейдом: ГамлЁт хоче мати, а дядько хоче ГамлЁта, i всi вони разом ненавидять батька - жорстокого й свавiльного, який зробив ╣х усiх iдiотами. А Офелiя мене там завжди дратувала: якась тургенЁвська дiвчина, та ще чомусь втопилася. З iншого боку, <ГамлЁт> - це сатира на великоросiйський шовiнiзм. У 80-тi роки, коли вiн писався, було модно усiх лякати масонами, а я, скiльки живу, жодного живого масона не бачив. Тому тодi менi це здалося цiкавим як вияв паннацiонально╣ шизофренi╣. Пам'ятаю якусь рецензiю, коли один розумник написав, нiби, почувши <ГамлЁта>, усi вважатимуть укра╣нцiв антисемiтами й шовiнiстами. Та який же ГамлЁт укра╣нець? Просто п'Ёсу укра╣нською мовою написано. Хоча, звичайно, <ГамлЁт> не Ё суто полiтичним памфлетом.

От <Король Лiтр> - це монументальнiший та бiльш заполiтизований твiр, у чому зараз я вбачаю його слабкiсть. Мова там про те, що Король Лiтр вiдрiкся вiд престолу й наказав примусово запровадити демократiю, а сам збираЁ порожнi пляшки на пляжi i ╣х здаЁ. Там Ё багато пророцтв, що справдились, i це менi зараз не дуже подобаЁться, оскiльки, певним чином, перетворюЁ п'Ёсу на сатиру <на злобу дня>.

А вже в <Павлiку Морозовi> менi вдалося будь-яко╣ <злободенностi> позбутися, й цю рiч можна вважати чим завгодно, бо там Ё все: i народнi казки, i давньогрецькi мiфи, й Павлiк Морозов iз Миколою Островським, i фашисти. Це у мене монументальна трагедiя.

- Вам нiколи не закидали, що у ваших п'Ёсах надто багато матюкiв?

- Ну, звичайно. Та рiч у тiм, що п'Ёса - це такий жанр, де авторсько╣ мови майже немаЁ, а персонажi спiлкуються мiж собою тiЁю мовою, яку знають. Я ж не винний, що нам такий народ попався, що дуже багато матюкаЁться. Адже зараз матом говорять усi. Якби я писав про баришень зi Смольного iнституту, якi цiЁ╣ мови просто не знають, вони б i говорили iнакше.

- Як у вашiй душi поЁднуються серйозний художник i драматург, що працюЁ у <низовому> жанрi?

- Для мене це абсолютно рiзнi речi. Я б iз легкiстю мiг переносити приколи зi сво╣х п'Ёс на полотна. Проте я не люблю концептуалiзму, соц-арту, епатажу. З цього погляду багато чого в сучасному мистецтвi здаЁться менi нецiкавим. Наприклад, у шикарному Чиказькому музе╣ сучасного мистецтва на столику виставлено колбочки iз сечею й пiд цим написано щось офiгенно трансцендентне. Мою душу вiд такого <мистецтва> вiдвертаЁ. Я мiг би робити такi проекти тоннами, й усi б реготали, але менi це нецiкаво.

Живопис - це камерна штука, iнтимне спiлкування iз площиною, фарбами. Натомiсть драматургiя - це мистецтво публiчне, тiсно пов'язане iз середовищем. До речi, тепер усе це пiд загрозою. Адже мо╣ п'Ёси - це витвiр <алкогольно╣ культури>. А тепер п'янки стають дедалi нуднiшими - розмови лише про справи, й вiдповiдно - про грошi. Загалом, пити стало некоректним заняттям: нинi модно робити вигляд, що ти страшенно зайнятий, що ти працюЁш. Ну, добре, кажу я, от ти працюЁш, а де ж тво╣ мiльйони, де виставки у Метрополiтен-музе╣, чи, може, в тебе стало хоч на одну проблему менше, - заради чого ти не можеш випити портвейну? I це сумна тенденцiя - алкогольна культура вмираЁ.

Counter

 

Iндекс Бiографiя Дiскографiя Офiцiйнi релiзи

Твори: послухайте Твори: почитайте Твори: бонус

Люди про Леся Рекомендацi╣


Украинская баннерная сеть